Нотаріальний переклад із української на іноземну і навпаки: різниця

Різниця між двома напрямками перекладу¶

Коли ти говориш про нотаріальний переклад, здається, що процес однаковий у обидвох напрямках: переклад → перевірка → засвідчення у нотаріуса. На насправді все не так. Переклад з України на англійську, німецьку чи французьку - це зовсім інший процес, ніж переклад іноземного документа на українську. Графіка інша, виклики інші, і те, що приймуть за кордоном, часто відрізняється від того, що приймуть вдома.

Розбиратися варто починаючи з того, що стоїть за печаткою нотаріуса. У двох напрямках вона означає різне.

Переклад ізUA на іноземну: що засвідчує нотаріус¶

Коли ти передаєш українське свідоцтво про народження, диплом або довіреність перекладачеві, щоб переклав на німецьку - і потім несеш результат до нотаріуса в Україні - нотаріус робить таке. Він звіряє переклад з оригіналом (або скан + переклад, якщо оригіналу немає під рукою). Перевіряє його якість і коректність. Потім ставить печатку і підписуючи паперу, засвідчуючи, що:

1. Оригінал справжній - він бачив його (або скан) і впевнив, що це дійсно видано органом
2. Переклад вірний - відповідає оригіналу
3. Перекладач авторизований - якщо це присяжний, нотаріус це перевіряє через реєстр

Це засвідчення в Україні. Проблема: за кордоном воно часто не має ваги. Чому?

Тому що німецька посольство не знає, хто цей нотаріус в Києві. Не знає, яка його кваліфікація. Не знає, чи справді він перевірив переклад, чи просто поставив печатку. У них немає механізму перевірити його честь через реєстр.

Тому українське засвідчення нотаріусом за кордоном прив’язується до апостиля. Апостиль - це штамп, який ставить Мін’юст України на документ, засвідчуючи справжність печатки нотаріуса. Тільки з апостилем на оригіналі документа (НЕ на перекладі, саме на оригіналі) переклад отримує вагу за кордоном - і то тільки в країнах, що підписали Гаазьку конвенцію 1961 (більшість ЄС, США, Канада, Великобританія).

Але навіть апостиль не гарантує прийому. На практиці: болгарське посольство в Києві просить крім апостиля ще й консульської легалізації. Іспанія вимагає не просто засвідчення, а dichiarazione di valore (декларації вартості) від університету. Австралія не визнає навіть апостиль на перекладі, тільки засвідчення місцевого присяжного.

На цьому його можна зупинити: переклад з України на іноземну мову часто вимагає апостиля і легалізації, а це додаткові витрати часу (10-30 днів) і коштів (25-100€).

Переклад з іноземної мови на українську: що засвідчує нотаріус¶

Тепер обернено. Ти живеш у Берліні, отримав рішення суду німецькою мовою, яке потрібно подати в Київський апеляційний суд. Потреба переклад на українську. Процес:

1. Присяжний перекладач (z.B. у Берліні) переклада рішення з німецької на українську
2. Він ставить печатку і підпис як присяжний перекладач
3. Ти отримуєш перекладений документ

Далі, щоб засвідчити його в Україні, приносиш його нотаріусу в Києві. Нотаріус:

• Перевіряє якість перекладу (якщо розуміє мову - часто виклика присяжного за телефоном)
• Перевіряє, чи оригіналу потрібен апостиль. Якщо рішення суду видано органом Берліна, апостиль на нього потрібен, щоб мати силу в Україні. Нотаріус це знає і не засвідчить переклад без апостиля на оригіналі.
• Ставить печатку на переклад

Точка, де часто спотикаються люди: апостиль ставиться на оригіналі (рішення німецького суду), а потім уже засвідчується переклад. Послідовність: оригінал → апостиль МЗС Берліна → передача нотаріусу в Україні → засвідчення перекладу.

Засвідчення нотаріусом в Україні в цьому напрямку не потребує ніякої додаткової легалізації - оригінал вже має апостиль, переклад засвідчений нотаріусом, і от це приймають в України.

Але тут є найтонший момент: якщо документ видано в країні, що НЕ в Гаазькій конвенції (напр., Сербія, Марокко, Киргизтан), апостиль не визнається. Замість апостиля потрібна консульська легалізація - ставиться в консульстві. Це може стояти місяці.

Чому напрямки так відрізняються¶

Різниця між двома напрямками прив’язується до інституцій. Коли ти перекладаєш з України, ти беруш документ, виданий українськими органами, і намагаєшся зробити його вживаним за кордоном. За кордоном сідлають своїх механізмів (апостиль, легалізація, вимоги посольств) перевірити твою українську справку.

Коли ти перекладаєш на Україну, ти беруш документ, виданий іноземним органом, і намагаєшся зробити його вживаним у судах Києва. В Україні механізм один - апостиль, і якщо він уже стоїть на оригіналі, засвідчення перекладу у нотаріуса - це фіналь.

Так от чому напрямки різні:

За кордоном немає яких-небудь скорочень для мови, що йде з України. Німеччина не розуміє українських нотаріусів. Фінляндія не має договору про взаємне признання. Тому потрібні міжнародні механізми - апостиль, консульська легалізація, іноді специфічні вимоги країни (dichiarazione для Італії, declared translation для США). Це додаток, який не існує для документів, що йдуть у Україну.

В Україні апостиль вже є міжнародним стандартом. Беремо документ, перевіряємо апостиль, і вже можна засвідчити переклад. Без ускладнень.

Практичні імплікації: кому це найтяжче¶

Найтяжче тим, хто нерідко переводить в обидва напрямки паралельно. Це мігранти, котрі дозвільні документи готують до посольства (документи з України → апостиль + переклад → легалізація), одночасно справляються з іноземними документами (посвідка про проживання → апостиль в новій країні → засвідчення на українською для батьків).

Найчастіша пастка: упущення апостиля. Хто готує переклад за кордоном на українську, часто забуває апостиль на оригіналі. Нотаріус у Києві отримує переклад без апостиля, відмовляється засвідчити, і людина назад біжить за апостилем - втрачаючи 2-3 тижні.

Друга пастка: мішання вимог. Франція вимагає для свідоцтва про народження cosignature (то є нотаріус + мер/префект). Іспанія вимагає dichiarazione для дипломів. Австралія вимагає locally certified translation. Людина переводить в Україні, отримує засвідчення, надсилає до посольства, отримує відмову - “не той стиль”. Переводить заново вже за кордоном.

Коли варто перекласти за кордоном замість України¶

Якщо документ іде на подачу за кордон в офіційний орган (посольство, виш, суд, органи соціального забезпечення), часто вигідніше перекласти там, де видаєш документ. Чому?

Присяжний перекладач за кордоном знає вимоги місцевого органу. Він засвідчить переклад одразу в тому форматі, який буде прийнято. Це економить апостилі, консульські походи, переробки.

Приклад: ти в Берліні, потрібен переклад диплома на англійську для Канади. Варіант 1: переводиш в Україні, отримуєш засвідчення у нотаріуса, потім апостиль МЗС, потім консульська легалізація у канадського консула в Києві - це місяці. Варіант 2: знаходиш присяжного перекладача в Берліні, він переводить, засвідчує як beeidigter Übersetzer, ти шлеш до Канади, вони отримують - готово за тижень.

За кордоном це коштує 200-400€ за диплом. В Україні - 2000-3000 гривень переклад + апостиль + можлива легалізація. За гроші - порівну, за час - за кордоном набагато швидше.

Тому простий совіт: якщо ти за кордоном і документ іде туди ж - перекладай там. Якщо ти в Україні і документ теж лишається в Україні - перекладай в Україні. Якщо ж ти в Україні, а документ іде за кордон чи посольству - розраховуй на апостиль + можливу легалізацію, і планування найменше 3-4 тижні.

Поширені помилки, які урізають людей на подач¶

Помилка 1: Переклад засвідчений у нотаріуса в Україні, без апостиля на оригіналі. Людина надсилає його до німецького вишу, виш каже: “апостиль потрібен на оригіналі”. Людина біжить робити апостиль місяць потім.

Помилка 2: Апостиль на переклад замість на оригіналі. Нотаріус у Києві засвідчив переклад, людина приносить перекладений документ в Мін’юст робити апостиль. Мін’юст відмовляє: “апостиль ставимо на оригіналі, не на перекладі”. Потім іде в хід: отримати оригіналі знову, апостиль, і нотаріусу перевіряти ще раз.

Помилка 3: Засвідчення у бюро перекладів замість присяжного перекладача або нотаріуса. Бюро просто видає напис у заголовку “засвідчено бюро перекладів ХХХ” - це не має ваги за кордоном. Потрібен присяжний перекладач або нотаріус.

Помилка 4: Засвідчення перекладу за кордоном, коли оригінал лишається в Україні без апостиля. Хтось у США засвідчує переклад як присяжний перекладач США. Один оригінал лишається в Україні. За кордоном лить без апостиля - не приймають. Оригінал в Україні теж не приймають без засвідчення.

Помилка 5: Консульська легалізація замість апостиля або навпаки. Це дві різні речі. Апостиль - це автоматична штампування для Гаазької конвенції. Консульська легалізація - це те, що роблять консульства для країн, що поза конвенцією. Деякі країни вимагають обидва.

Як правильно планувати термін¶

Якщо ти потребуєш переклад з України на іноземну мову до посольства:

1. День 1-3: переклад + засвідчення у нотаріуса в Україні
2. День 4-15: апостиль в Мін’юсті України (в черзі 5-10 днів, якщо на терміновий - 1-2 дні за +100-200 гривень)
3. День 16-30: консульська легалізація (якщо потрібна для твої країни) - це додатково 10-30 днів
4. День 30+: подача до посольства

Мінімум - місяць. Реально - 1.5-2 місяці.

Якщо ти потребуєш переклад на українську з іноземної мови для суду в Україні:

1. День 1-5: апостиль на оригіналі в консульстві (якщо він поза Гаазькою конвенцією) АБО вже є апостиль
2. День 6-10: переклад + засвідчення у присяжного перекладача в Україні
3. День 11: подача в суд

Мінімум - 1-2 тижні.

Якщо ти за кордоном і документ іде туди ж:

1. День 1-3: переклад + засвідчення у присяжного перекладача місцевого
2. День 4: передача адресату

Мінімум - тиждень.

Висновок: чому напрямки різні і як з цим жити¶

Переклад з України на світ вимагає апостиля і часто легалізації, тому що світ не знає українських нотаріусів. Переклад зі світу в Україну вимагає апостиля на оригіналі за кордоном, але засвідчення в Україні вже фіналь. Це асиметрія інституцій.

На практиці це означає: якщо ти у невеликому місті України без присяжного перекладача вашої мови, а документ іде до Берліна - вислай його туди переводити присяжному перекладачу. Якщо документ йде до посольства з України - розраховуй на місяць і апостиль. Якщо ти отримав іноземний документ й потребуєш його в Україні - спершу апостиль на оригіналі за кордоном, потім засвідчення перекладу вдома.

Це відхилено від того, що скорочує час і гроші. Неважко здаватися, що засвідчення - це просто штамп печатки, і робиться однаково в обидвох напрямках. На насправді це правова система, яка завжди одна сторону знає, а іншу ні.